Нікополь попрощався з майором Віталієм Андрієнком, героєм, який загинув, захищаючи Україну
11 квітня 2026 року місто Нікополь провело в останню путь майора Віталія Андрієнка, відважного воїна, чиє життя обірвалося під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Церемонія прощання зібрала на площі біля будівлі міської ради рідних, близьких, побратимів, друзів, а також представників міської влади та небайдужих мешканців, які вшанували пам’ять загиблого героя.
Шлях від інженера до захисника Вітчизни
Віталій Андрієнко народився 28 березня 1973 року в селі Білокоровичі на Житомирщині. Після здобуття вищої освіти у Харківському військовому університеті за спеціальністю “інженер-кібернетик”, він розпочав військову службу, спочатку на Хмельниччині, де зарекомендував себе як відданий офіцер. У 1995 році Віталій створив сім’ю, виховав двох дітей. У 2010 році, звільнившись зі служби, він з родиною переїхав до Нікополя, знайшовши роботу газорятівником на підприємстві ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб».
Однак, поклик захищати свою країну виявився сильнішим. У 2014 році, з початком російської агресії на Сході України, Віталій Андрієнко добровільно вступив до лав Збройних Сил. Під час першої служби він був відомий під позивним «Черкес», а згодом, за його стратегічне мислення та вміння планувати операції, отримав позивний «Лис». Після демобілізації у 2019 році, він повернувся до мирного життя, але з перших днів повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2022 року, знову одягнув військову форму.
Відзнаки мужності та бойовий шлях
Вдруге ставши на захист Батьківщини, майор Андрієнко обіймав посаду заступника командира батальйону. Його відвага, професіоналізм та безмежна відданість справі неодноразово були відзначені. Серед численних нагород, якими був удостоєний Віталій Андрієнко, – відзнака Президента України «За оборону України», срібний хрест від Головнокомандувача ЗСУ та медаль «За оборону Гуляйполя».
Побратими згадують Віталія як людину, яка завжди ставила інтереси своїх хлопців понад усе, дбав про їхню безпеку та життя. Навіть під час короткочасних відпусток він не втрачав зв’язку з підрозділом, допомагаючи командуванню у вирішенні важливих питань. Його дружина, діти та мати, яка його пережила, збережуть найсвітліші спогади про дорогу їм людину.
Передбачаючи перемогу України, майор Андрієнко мріяв про мирне майбутнє, про час, коли він зможе здійснити давню мрію – вирушити у подорож мальовничими річками та озерами рідної країни разом із своєю родиною. На жаль, цієї мрії йому здійснити не судилося. Віталій Андрієнко став одним із тих, хто віддав найвищу ціну за свободу та незалежність України. Його ім’я навічно вписане в історію героїзму нашого народу.