Взірець сімейної відданості: Тетяна та Валерій Устименко — парамедики зі стажем
Познайомившись у 1995-му, Тетяна та Валерій Устименки стали нерозлучною парою — і на роботі, й удома. Їхня спільна пристрасть до екстреної медицини подарувала їм щасливе подружнє життя, виховання дітей-рятувальників та саму можливість щодня рятувати людські життя.
Спільна доля
Валерій на той час уже працював фельдшером, будучи наймолодшим серед колег. Тетяна щойно прийшла в професію, і Валерій став для неї головним наставником: навчав, пояснював і всіляко підтримував молоду колегу. За кілька днів після знайомства Валерій уже прийшов привітати дівчину з днем народження — з трояндами, що свідчило про серйозність його намірів.
> “Це був той момент, коли розумієш: людина поділяє твій специфічний медичний гумор і точно знає, що «адреналін» — це не про екстрим чи розваги, а про боротьбу за кожну секунду життя”.
Майже все життя подружжя працювало в одній зміні, фактично не розлучаючись ані вдома, ані на роботі. Лише з появою дітей довелося розійтись по різних графіках: поки один був на викликах, інший доглядав за малечею.
Життєві виклики
Сьогодні, у час війни, Валерій пішов добровольцем у ЗСУ, ставши військовим парамедиком, тоді як Тетяна продовжує працювати на рідній станції екстреної медичної допомоги.
> “Для нас обох екстрена медицина — це коли твій план на день — це відсутність будь-якого плану. Це драйв, що тримає тебе в тонусі роками, і постійна перевірка на міцність”.
Спільне життя подружжя Устименків стало справжнім випробуванням на міцність, але воно ж і дало їм надзвичайну підтримку: можливість не пояснювати один одному, чому ти прийшов додому “ніякий” і просто хочеш мовчати годину, можливість виговоритися про найскладніші та найнезвичніші ситуації на роботі.
Династія рятівників
Таку любов і відданість справі Устименки передали у спадок своїм дітям: донька несе службу в поліції, а син став рятувальником ДСНС. У цій родині рятувати людей — це покликання, яке з покоління в покоління.
> “Що таке любов, яка рятує? Це коли ви обидва знаєте ціну життя. Це не про квіти щодня, а про те, щоб триматися за руки навіть тоді, коли пальці тремтять від утоми. Наша професія навчила: завтра може не бути, тому любити треба «на повну» вже зараз”.
Це історія подружжя, чиє життя — це служіння людям і прагнення зберегти найдорожче. Їхні історії — про справжню любов, що виявляється не в пафосних жестах, а в готовності завжди бути поруч і підтримати.