5 липня: Україна згадує митрополита Володимира Сабодана
У п’ятницю, 5 липня, Україна вшановує пам’ять Блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана), видатного церковного діяча, який понад два десятиліття стояв на чолі Української Православної Церкви. Його служіння запам’яталося не лише офіційними титулами, а й особливою, спокійною та надзвичайно людяною манерою пастирського служіння, що залишила глибокий слід у серцях вірян.
Пам’ять про 12-ту річницю смерті предстоятеля вшанував ігумен Саватій Собко, який зазначив, що митрополит Володимир був 121-м митрополитом давньої Київської кафедри. Особливо підкреслено, що його поважали навіть ті, хто не поділяв його релігійних переконань. “Навіть ті, хто не поділяв його переконань, не могли не ставитися до нього з особистою повагою”, – наголосив ігумен, підкреслюючи винятковість особистості митрополита.
Шлях від селянського сина до предстоятеля Церкви
Народжений 23 листопада 1935 року у селянській родині у селі Марківці на Хмельниччині, Віктор Маркіянович Сабодан пройшов складний, але плідний шлях до вершин церковної ієрархії. Його духовний шлях включав здобуття богословської освіти, викладацьку діяльність, участь у церковній дипломатії та керівництво провідними духовними освітніми закладами. У 1992 році він був обраний предстоятелем Української Православної Церкви, яку очолював до 2014 року.
Церковна служба митрополита Володимира була багатогранною: він обіймав посади ректора Одеської духовної семінарії, представника Церкви за кордоном, ректора Московської духовної академії, а також керуючого справами Московської Патріархії. Однак, за цими високими титулами завжди залишався чоловік, який глибоко пам’ятав своє сільське коріння та традиційне родинне виховання.
Поширена історія з його дитинства, коли до їхньої хати завітали агітатори-атеїсти, а його мати, захищаючи віру, вигнала їх, є яскравим свідченням міцності його родинних цінностей та духовної стійкості. Цей епізод часто згадується як показовий штрих до особистості митрополита.
Митрополит Володимир у роки складних випробувань
Період предстоятельства митрополита Володимира (1992-2014) був часом значних викликів для українського церковного життя. Він припав на період після розпаду СРСР, коли відбувалося активне відродження релігійних громад, вирішувалися питання юрисдикцій, повернення храмів та монастирів, а також утвердження церковної ідентичності.
Попри неоднозначне ставлення до УПЦ в українському суспільстві, сам митрополит Володимир сприймався як постать, яка прагнула зберегти церковний мир та уникати гострих конфліктів. Його поміркованість та здатність до діалогу викликали повагу. За видатні заслуги у зміцненні духовності, гуманізму та милосердя у 2011 році йому було присвоєно звання Героя України.
Творчість, “Ромашка біла” та людяність
Митрополит Володимир був відомий не лише як церковний адміністратор та богослов, але й як талановитий поет. Його вірші, що поширювалися в самвидаві ще за радянських часів, після його відходу піднялися на сторінки окремої збірки.
Особливо зворушливою і для багатьох неочікуваною гранню його особистості є пісня “Ромашка біла”, слова якої приписують митрополиту Володимиру ще з юності. Ця проста і ніжна лірична деталь додає глибини образові церковного ієрарха, показуючи, що за офіційними титулами стояла людина, здатна до глибоких почуттів та поетичного вираження.
Місце спочинку та вічна пам’ять
Митрополит Володимир відійшов у вічність 5 липня 2014 року у Києві, на 79-му році життя, після тривалої боротьби з недугою. Його поховали у братській могилі на території Києво-Печерської лаври, біля храму Різдва Божої Матері.
Відтоді 5 липня залишається для багатьох вірян днем молитви та глибокої пам’яті про Предстоятеля, який протягом 22 років очолював Українську Православну Церкву. Хоча історична оцінка його епохи може бути різною, людський масштаб цієї особистості визнавали навіть його опоненти. Саме ця людяність, тон голосу, спокійна манера поведінки, здатність до примирення та тиха сила особистої присутності роблять ім’я митрополита Володимира живим у пам’яті людей, виходячи за рамки церковних календарів.